mormon.org У всьому світі
Наші люди
Наші цінності
Наші віровчення
Відвідайте нас
.

Привіт, мене звуть Leilani

  • Leilani Rorani
  • Leilani Rorani
  • Leilani Rorani
  • Leilani Rorani
  • Leilani Rorani
  • Leilani Rorani
  • Leilani Rorani
  • Leilani Rorani

Про себе

Я виросла, вірячи, що зможу досягти чи добитися будь-якої мети. Мої батьки дали мені відчуття того, що я можу стати успішною в житті, навіть якщо в нас не було багато грошей. Вони подарували мені відчуття власної гідності та оптимізму. Мої три сестри та брат були першими прикладами для мене. У школі на змаганнях з легкої атлетики та плавання вони завжди займали перші або другі місця, або їх обирали до головного складу команди у спорті. Це мені в них подобалось, і я хотіла жити гідно цього. У школі в мене було декілька дивовижних друзів, які були відмінниками у навчанні та спорті, наприклад: в математиці, англійській мові, образотворчому мистецтві, кінному спорті, стрибках у воду та плаванні. Було нелегко справлятися і з школою, і з спортом, але коли ставало дуже тяжко, ми завжди підбадьорювали одне одного. Я почала грати у сквош, коли мені було 10 років. Я пам’ятаю, як сиділа за кухонним столом з моїм батьком, розробляючи план, як стати гравцем у сквош номер один у світі. Він показав, як намітити чіткі цілі та чіткі способи, щоб досягти успіху. Він вірив у мене і допоміг мені повірити в себе. Мій тато був жорстким тренером, і іноді люди казали, що занадто жорстким. Але він знав, що якщо існував хоч якийсь шанс змагатися з найкращими, то я мала тренуватися, як найкращий гравець з самого малку. Він був правий! 15 років потому я стала номером один у світі. Усе, чого я досягла у сквоші, я завдячую своїм батькам. Сьогодні я дружина та мати чотирьох малих дітей. Я також навчаюся в галузі охорони здоров’я за фахом “Спорт та фізичні вправи”.

Чому я мормон

Євангелія була присутня в моїй родині протягом багатьох поколінь. Наприклад, мій прапрапрапрадід був першим вождем північних маорі, який став членом Церви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Мій дід регулярно надсилав великі пакети фруктів і овочів зі свого саду у Кавакава (крайня північ) працюючим місіонерам, які будували храм у Новій Зеландії у Гамільтоні у 1950-x роках. Коли мої батьки були підлітками, вони ходили до церковного коледжу, мормонської середньої школи, де вони зустрілися і врешті-решт одружилися. Мої брати та сестри і я були охрищені та конфірмовані у члени Церкви, коли мені було 10 років. Кілька років потому я пішла стежкою своїх батьків та навчалася у церковному коледжі, який я зрештою закінчила у 1991 році. Після цього справи погіршилися. Чомусь я почала думати, що слідування заповідям обмежувало моє життя і без Церкви мені було б краще. Тож, з 18 до 25 років я не ходила до Церкви та присвятила всю свою енергію та час, щоб стати кращим гравцем у сквош у світі, вважаючи, що досягнувши цієї мети, я отримаю безкінечне щастя й багатство. Тож, протягом семи років я напружено тренувалася, збираючись нагору сходинками слави тільки для того, щоб усвідомити на самій вершині, що я піднімалася вгору не тією драбиною! Я тільки-но виграла свій перший титул “British Open”, здавалося—мрія здійснюється, але замість щастя, всередині я відчувала сум та пригнічення. Хоча у мене було все, я відчувала, що не мала нічого. Дивно, але правда. Ці почуття вказали мені шлях назад до Церкви. Я пам’ятатиму завжди той перший день, коли я знову проходила крізь двері приходу. Хоча я була налякана і нікого не знала, почуття, що я вдома, було непереборним. Перший раз за такий довгий час я відчула щастя у своїй душі. З того дня я вирішила прожити своє життя так, щоб моя душа завжди раділа. Це сталося у червні 2000 року.

Як я живу згідно з моєю вірою

Зараз я провідник програми “Віра в Бога” в моєму приході, тобто я планую заходи для старших дітей Початкового товариства, щоб допомогти їм досягти протягом чотирьох років 24 цілі з трьох розділів: “Служити іншим”, “Розвивати таланти ” та “Вивчати євангелію і жити згідно з її принципами”. Я пішла з професійного сквошу в 2002 році після одруження зі своїм чоловіком у храмі в Новій Зеландії. Тепер у нас четверо прекрасних дітей. Я все ще люблю грати у сквош, але не беру участі у змаганнях через своє зобов’язання святити Суботній день. Хоча моє життя здебільшого зосереджене на вихованні наших дітей, мені вдалося знайти трохи додаткового часу на підтримання громадських ініціатив, якими я дуже переймаюся. Наприклад, NZ National Depression Initiative (Новозеландського національного проекту з боротьби з депресією), оскільки я сама страждала на післяродову депресію, і я стала представником 2010/2011 NZ Breastfeeding Campaign (Кампанії з популяризації грудного годування 2010–2011 р.р.).