mormon.org У всьому світі
Наші люди
Наші цінності
Наші віровчення
Відвідайте нас
.

Привіт, мене звуть Judy

  • Judy Brock
  • Judy Brock
  • Judy Brock
  • Judy Brock
  • Judy Brock
  • Judy Brock
  • Judy Brock
  • Judy Brock

Про себе

Я виросла в Джерсі, але юнак з Півдня вкрав моє серце, і з того часу я проживаю на півдні від лінії Мейсона-Діксона. Коли я була маленькою дівчинкою, у мого батька був бар на вулицях 8th і Market у Філадельфії, де на Новий Рік ми спостерігали за парадом перевдягнених акторів. Літо ми проводили на березі моря і дуже хотіли скуштувати бабусину юшку з молюсків. Зараз я проміняла берег моря на гірські озера Blue Ridge і на страву з морепродуктів Lowcountry boils. Ми ловимо окуня замість луфаря і говоримо: “y’all” (з південним діалектом) замість “you’s guys”(північносхідного діалекту). Мій чоловік і я щасливо живемо у шлюбі 26 років. Ми були благословенні мати трьох дивовижних дітей та не менш дивовижних зятя й невістку. Я люблю життя, навіть з тими багатьма проблемами, що ми переживаємо, і я завжди шукаю способи, щоб святкувати його. Однією з моїх найважливіших справ є запобігання насильства проти жінок. Протягом більше 20 років я працюю добровольцем у моєму місцевому притулку для жінок, які шукають порятунку від побоїв. Я також люблю готувати сніданок, але це не обов’язково значить, що я найкращий кухар. Коли наші діти були молодшими, вони не говорили слово на букву “п”---“підгорілий”, щоб не образити мене. І досі ми всі кажемо: “Ой, трохи пересмажене” і усміхаємося! Я дуже сильно люблю воду, чи то океан, озеро, водоспад, дощ або калюжа … є щось магічне у воді, до якої мене так тягне. Я дівчина, яка любить носити светри й капці і люблю міцні обійми. Я також мала задоволення більш ніж 10 років працювати з учнями початкової школи. Школярі розповідають найкращі жарти, над якими, як вони знають, я дуже довго сміюся!

Чому я мормон

Однак я почуваюся так, неначе можу перерахувати мільйон причин, чому я стала мормонкою, просто в своєму серці я вірю, що наближаюся до мого Спасителя Ісуса Христа, тому що я---мормонка. Я виховувалася напівагностиком, напівмормонкою. Мій тато й досі агностик, і я думаю, що я краще розумію, чому. Він просто сумнівається у фінансових мотивах організованої релігії і вважає, що на всі ці “запитання без відповіді” просто не можна дати відповідь. Як на мене, Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів дійсно відповідає на всі “запитання без відповіді” і мотив взагалі не підлягає сумніву, оскільки наше духовенство служить безоплатно. Ми всі долучаємося до цієї роботи---від викладання в Недільній школі до диригування хором. Програми і практика цієї Церкви надали мені план життя. Наприклад: живучи за принципами Слова мудрості, у мене більше шансів жити без залежності. Акцентуючи увагу на сім’ї і таких програмах, як домашній сімейний вечір, вечір побачень і сімейні молитви, ми маємо вказівки, які зміцнюють нашу сім’ю і допомагають пережити спокуси світу. Наша програма заощадливого життя заохочує готуватися до надзвичайних ситуацій, жити відповідно до своїх статків та заощаджувати на чорний день. Є стільки всього у цій Церкві, що я люблю. Я розумію, чому 14-річний юнак заплутався, до якої церкви приєднатися, особливо у його часи. У чотирьох куточках його міста було чотири різні церкви, де усі проповідники на розі кожної вулиці намагалися переконати людей приєднатися до своєї церкви. Я дуже вдячна, що у лісі він став навколішки і запитав нашого Небесного Батька, до якої церкви приєднатися. Через велике відступництво після смерті Ісуса потрібно було відновити Христову Церкву, і цей час прийшов. Переклад золотих пластин, які Джозеф Сміт знайшов схованими на схилі гори, відомий як Книга Мормона, є одним з моїх найбільш цінних надбань. Вона дивовижно скеровує моє життя! Двома словами, я вірю, що я краща, ніж могла бути, проживаючи найдивовижніше життя, і все тому, що я мормонка.

Особисті історії

Яким чином ви отримали відповіді на свої молитви?

Насправді, саме молитва, що залишилася без відповіді, найкраще навчила мене про те, як на молитви надходять відповіді. … Одного вечора кілька років тому я промовила рішучу молитву до неба, молитву настільки відчайдушну, що я наважуся сказати, більше схожу на наказ. Я їхала, щоб попрощатися з другом, який щойно помер. Коли я їхала, прямо перед моєю машиною вибігла мала дитина. Цей удар назавжди змінив моє життя і завершив її. У міру розгортання трагедії на цій переповненій вулиці, я просила і благала Бога врятувати її життя. Я подумала про себе: “Гірчичне зерно, гірчичне зерно, все, що потрібно,---це віра з гірчичне зерно”. Я знала, що я мала стільки віри. Я вірила, що в мене було стільки віри. Продовжуючи вимовляти свої відчайдушні благання до неба, ставало очевидним, що ситуація була невтішною. Медики постійно подавали мені надію, але на їхніх обличчях читався відчай. Я молилася дужче і благала рішучіше. Я заслужила на чудо, чи не так? Я вірила, що Бог учинить чудо для цієї дитини. І потім, коли відлетів рятувальний вертоліт і я подивився на небо, у своїй голові я почула слово “підкорися”. “Ні!” Я подумала. “Ні!” Я знову почала благати, але у своєму серці знала, все, що мені треба зробити,---це підкоритися Божій волі. Мені ніколи на спадало на думку, що молитися про спасіння її життя не було волею Господа. Дитина померла наступного ранку. Я все ще молюся з вірою, але роблю це, підкоряючись Його волі. Я не думаю, що я знаю, що є найкращим. Я більше не даю Богу список першочергових справ. Я молюся, знаючи, що я маю робити зміни, а не Він. Колись я почула таку фразу про те, що “молитви, на які даються відповіді,---активізують віру, а молитви, що залишаються без відповіді,---мають вдосконалювати віру”. Я вірю в це і відчуваю, що я й надалі матиму багато можливостей для прояву моєї віри. Багато чудес проявилися з часу тієї трагічної події, і не за одну я молилася. Я дізналася, що завдяки молитві приходять благословення, які просто чекають, щоб пролитися на мене. Мені просто потрібні очі, щоб побачити їх!

Чи не могли б ви розповісти про своє хрищення?

Коли мені було 10 років, я охристилася. Я поїхала у гості до сім’ї у Вайомінг, де моя мама і тітка загорнули мене в біле простирадло. Вони вирізали дірку посередині для моєї голови, а потім підперезали мотузкою мою талію, щоб вийшло христильне вбрання. Коли я ступила на розталий сніг Кроу-Крік, то думала, що замерзну до смерті. Це було у кінці серпня, але вода була неначе у січні. Коли після занурення у воду я виринула на поверхню, то стояла по коліна в крижаній багнюці. Мій дядько швидко поніс мене на берег річки, де мене загорнули в теплу ковдру і всадили на колоду. Саме на цій колоді до мене прийшло розуміння про Святого Духа. Мене вчили, що Дух Святий є членом божества, відомий як Утішитель. Сидячи там, загорнута у теплу ковдру, я відчула, як це бути огорнутою любов’ю нашого Утішителя. Для мене Він був небесним другом, Який буде зі мною до тих пір, поки я живу гідно цього дару. Огорнута ковдрою, я почала відчувати тепло, яке йде від присутності Святого Духа. Це було неначе сидиш загорнутою у цю ковдру, відчуваючи тепло, безпеку і мир до кінця мого життя. Я знаю тепер, що багато разів в моєму житті під час моїх самих жахливих часів мене втішав Той Самий Утішитель. Я намагаюся прожити своє життя, будучи гідною Його присутності щодня. Спонукання обирати те, що є правильним, уникати небезпеки, пом’якшувати скам’яніле серце або заспокоювати сумуючих---все це стало благословеннями того дня в холодних водах Кроу-Крік!

Як я живу згідно з моєю вірою

У моїй громаді десь три ночі кожного тижня я сиджу на телефоні в якості волонтера нашої місцевої програми проти насильства в сім’ї. Я працюю тут протягом більше 20 років і дуже переймаюся тими, кому служу. Я їжджу до місцевих лікарень і допомагаю втішати жертв і членів їхніх сімей, які пережили трагедію сексуального насильства. Я почала волонтерську діяльність у програмі побутового насильства в 1990 році, коли на Новий рік мій чоловік твердо вирішив зосередитися на служінні. Насправді я думала, що він збожеволів. Він працював на трьох роботах, щоб я могла бути вдома з дітьми. Як ми могли знайти час ще й на служіння? Він вибрав організацію “Habitat for Humanity”, і я подумала: “Якщо я не хочу носити пояс з інструментами наступні 52 суботи, мені краще знайти те, що мені до душі”. Тому я без ентузіазму звернулася до небес, просячи скерувати мої зусилля на служіння. Щоб ви знали, навіть на молитви, промовлені без ентузіазму, надходять відповіді. У той же день я знайшла статтю у нашій місцевій газеті, де повідомлялося, що потрібні добровольці у наш притулок для жінок, які шукають порятунку від побоїв. Я одразу зрозуміла, що знайшла свою справу. Моя бабуся пережила домашнє насильство. У 1940-х роках, після того як її зіштовхнули зі сходів і вона втратила свою ненароджену дитину, вона розлучилася з моїм дідом, закінчила коледж і самотужки виростила мого батько і дядька. Бабусі мого чоловіка пощастило менше. Вона також стала жертвою насильства в сім’ї. Вона, однак, померла від рук свого чоловіка. Так що тепер я присвячую свій час і енергію на їхню честь у сподіванні звільнити жінок від насильства. Моє служіння винагороджується десятикратно. Після служіння я стаю кращою людиною. Я міцніше обіймаю свого чоловіка. Я скиглю трохи менше і щедріше дякую Богу за всі мої благословення щодня. Протягом дня я служу як президент товариства жінок нашої громади. Воно називається Товариство допомоги. Наш девіз: “Милосердя ніколи не минає”. Ми, як дивовижна і різноманітна група жінок, об’єднуємо наші зусилля, щоб служити одна одній і нашій громаді.