mormon.org У всьому світі
Наші люди
Наші цінності
Наші віровчення
Відвідайте нас
.

Привіт, мене звуть Jenny

  • Jenny Hess
  • Jenny Hess
  • Jenny Hess
  • Jenny Hess
  • Jenny Hess
  • Jenny Hess
  • Jenny Hess
  • Jenny Hess

Про себе

Мені подобається ходити в походи, займатися туризмом, їздити на велосипеді, збиратися на скелі, досліджувати, плавати або грати надворі з моєю сім’єю. Коли я не надворі, мені подобається виготовляти стьобані ковдри. Особливо мені подобається робити стьобані ковдри із малюнками моїх дітей, чи то вони намальовані маркерами для тканини, чи вишиті мною. Це допомагає мені наче заморозити той час, коли мої діти ще маленькі.

Чому я мормон

Мої батьки—мормони, тому я виросла в Церкві. Коли я була підлітком, я почала аналізувати багато її вірувань, і запитувати про них, оскільки я не хотіла належати до Церкви лише тому, що до неї належать мої батьки. Я читала Біблію, я читала Книгу Мормона і я молилася. По мірі того, як мої стосунки з Богом зміцнювалися, я виявила, що помічаю моменти, коли Він веде мене через мої думки і почуття. Я намагалася усвідомлювати свої почуття, щоб виявляти спрямування Бога в моєму житті. Я побачила, що я теж вірила в Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Я побачила, що Писання—це слово Бога, і бачу до сих пір, що, коли я занурююся в них, я краще себе сприймаю і роблю кращий вибір. Чому я член Церкви сьогодні? Тому що через обряди, такі як хрищення, я уклала з Богом завіти, до яких дуже серйозно ставлюся. Бог виконав щодо мене Свої зобов’язання і я маю намір виконати щодо Нього мої. Я люблю Господа, Ісуса Христа, і мого Небесного Батька. Я знаю, що Вони створили план для мене і для моєї сім’ї. Я приголомшена тим, що Ісус прийшов на землю, щоб померти за мене і виконати Свою частину того плану. Його жертва за мене дає можливість мені та моїй сім’ї повернутися і жити знову з Ним і з усіма, кого я люблю й хто пішов за завісу, і за це я щиро вдячна. Чому я мормонка? Частково через вдячність. Частково через любов. А ще через радість і відчуття внутрішнього спокою, які я відчуваю, живучи за істинами, які я пізнала.

Особисті історії

Чи можете ви згадати якусь конкретну проблему у вашій сім’ї, яку було подолано за допомогою принципів євангелії?

Я вже 16 років у шлюбі з дивовижним чоловіком, якого я дуже люблю. У нас п’ятеро божевільних дітей, з якими нам подобається гратися. Наша найстарша—дівчинка, а за нею прийшли четверо хлопчиків-дикунів. Нам разом дуже весело і ми зазвичай насолоджуємося спільно проведеним часом. 1 січня 2008 року, коли ми були у відпустці, наш чотирирічний син Рассел помер від нещасного випадку на санках. Ми були приголомшені. Ми були шоковані. Ми не могли в це повірити чи навіть відчути якісь емоції. Тут ми щойно планували поїздку додому, і раптом намагаємося зрозуміти, як спланувати похорони. Коли ми з моїм чоловіком Кірком пішли до кімнати швидкої, щоб попрощатися з нашим сином, ми могли відчути утішення від присутності нашого Небесного Батька. Хоча нас поглинув смуток, ми обидва мали сильне підтвердження того, що це було частиною плану нашого Небесного Батька щодо нашої сім’ї. Дуже важко описати, наскільки сильний біль ми відчували одночасно із запевненням нашого Небесного Батька, що Він любить нас. Ми могли відчути Його піклування і турботу про наші ніжні почуття. Здавалося, наче Він тримав нас у Своїх руках і плакав разом з нами. Для нас то була священна мить, коли ми відпустили нашого маленького хлопчика і буквально передали його в Руки Господа. З того дня у мене було багато підйомів та спадів. Якщо чесно, то спадів було більше ніж підйомів. Мені було надзвичайно важко пережити цю втрату. Я намагалася подолати депресію, якої ніколи раніше не відчувала. Було багато днів, коли я з великими зусиллями вставала з ліжка, і багато днів, коли я здавалася, і просто залишалася там. Хоча я ціную зусилля лікарів, які так невтомно працювали над моїм сином у марних зусиллях врятувати його життя, те, що я спостерігала смерть свого сина, змусило мене страждати від розладу посттравматичного стресу. У мене були приступи паніки, посилення тривоги, безсоння, і нездатність справлятися з життям. Важко було бути хорошою матір’ю для своїх дітей, але я старалася як могла. У той жахливий перший рік я провела багато часу у щирих розмовах з моїм Небесним Батьком. Іноді я розказувала Йому, наскільки я на Нього гніваюся, і мене дивувало, що попри це я продовжувала відчувати Його сильну любов до мене. Я розповідала Йому, як мені було сумно, як мені не вистачало Расселла. Я розповідала Небесному Батькові, як боляче це було, і як важко мені було усміхатися. Потім я зупинялася і слухала. Я була здивована тією турботою і піклуванням, які відчувала від Нього. Я глибше зрозуміла біль, який мав відчути Спаситель у Гефсиманському саду. Я зрозуміла мабуть крихітну часточку того, як мав плакати мій Небесний Батько, коли бачив, як Його Син помирав на хресті. І потім мене приголомшила любов, яку мій Небесний Батько та мій Спаситель, Ісус Христос, мали відчувати до всіх нас, щоб витримати цей страшний біль і страждання, щоб дати нам можливість повернутися і жити з Ними. Здавалося, що для мене ожили Писання. Із сторінок добре знайомих історій до мого серця входили нові знання. Розуміння, про яке я ніколи навіть не думала, приходило мені в голову і навчало великим істинам. В Ісая 61:1 Господь обіцяє, що Він приходить, щоб “перев’язати зламаних серцем”. А в Ісая 61:3, Він обіцяє нам “замість попелу дати … оздобу” і “оливу радости замість жалоби”. Завдяки євангелії Ісуса Христа і моїм стосункам з Небесним Батьком мене було перев’язано, мені було дано оздобу і я починаю відчувати цю радість.

Як я живу згідно з моєю вірою

Я та моя сім’я дуже віддані Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Ми кожної неділі ходимо до Церкви і служимо там, де ми потрібні. Зараз я граю на піаніно для нашої жіночої групи, і я провідник наших “заходів по буднях для дівчаток” віком 8–11 років. Ми зустрічаємося раз на два тижні і проводимо веселі заходи, які навчають дівчаток новим навичкам і допомагають їм вкорінити цінності в їх щоденному житті. Також я намагаюся служити громаді настільки часто, наскільки можу. Я працюю у класах моїх дітей і щороку я виготовляю одну стьобану ковдру від класу для кожного з учителів моїх дітей. Я беру участь у проектах служіння моєї території: чи це збирання сміття на пляжі, чи наведення ладу в місцевому парку. Я побачила, що моїм дітям також подобається служити в цій якості, і спільне служіння допомогло нам зміцнити нашу сім’ю. Я знайшла спосіб використати моє захоплення виготовленням стьобаних ковдр у служінні іншим. Кілька років тому дитина моєї подруги померла в автомобільній аварії. Ми всі були спустошені, відчували за неї сум і не знали, як нам хоч трохи полегшити її біль. Коли моя подруга мала вирішувати, що робити з одягом її дочки, я запропонувала зробити з нього стьобану ковдру. Це виявилося корисним і для неї і для мене. Ми разом планували і працювали над цією ковдрою і моя подруга мала змогу розповідати мені історії про свою дочку. Я дізналася, що можу розмовляти з кимось, хто пережив велику втрату, і що це було нормально, якщо вона плакала. Наші розмови зцілювали мою подругу і допомогли мені нормально сприймати подібні розмови. Пошук можливостей для служіння іншим робить мене щасливою. Я насолоджуюся тим, хто я, коли роблю все, що в моїх силах, для покращення свого оточення. Я почуваюся ближчою до мого Спасителя, оскільки я живу так, як жив Він, коли був на землі, і вважаю, що це найкращий спосіб жити за своєю вірою.