Пропустити навігацію
Наші люди
Наші цінності
Наші віровчення
Відвідайте нас
.
Спілкуйтеся з нами в чаті

Сімейна історія

У чому полягає важливість сімейної історії

Ті з нас, хто захопився сімейною історією, знають, наскільки цікавою може бути ця робота. Але не це є причиною того, чому ми володіємо найбільшою генеалогічною бібліотекою у світі і чому 13 мільйонів мормонів заохочуються досліджувати своє сімейне коріння. Нас більше мотивує наше вчення, згідно з яким шлюб і сім’ї можуть продовжувати своє існування і після цього життя. Але це може здійснитися лише тоді, коли сім’ї будуть запечатані разом в одному зі святих храмів Господа, розташованих по всьому світу, і поєднаються на всю вічність.

Це можливо для всіх тих з нас, хто в наш час має нагоду запечататися в храмі, але як же щодо наших предків, які померли, не маючи можливості отримати обряди, такі як хрищення або благословення бути вічною сім’єю? Чи було б справедливо, якби Бог просто сказав: “Що тут вдієш, така ваша доля”? Звичайно ж, ні. Коли Христос організував Свою Церкву у давні часи, серед її обрядів були вікарні обряди за померлих й існувала практика виконання обрядів за померлих родичів—“Бо що зроблять ті, хто христяться ради мертвих? Коли мертві не воскресають зовсім, то нащо вони ради мертвих і христяться?” (1 Коринтянам 15:29). Коли Христос відновив Свою Церкву на землі через пророка Джозефа Сміта, також було відновлено і давню практику виконання цих обрядів за наших померлих родичів у святих храмах. Завдяки євангелії Ісуса Христа сьогодні у святих храмах отримуються такі самі благословення.

Дослідження генеалогії, або сімейної історії, є головною передумовою для проведення храмової роботи за наших померлих предків. Ми робимо це для того, щоб знайти імена та іншу генеалогічну інформацію, щоб можна було виконати ці храмові обряди за наших рідних, які померли. Потім наших предків навчають євангелії у духовному світі, і вони можуть вибрати: прийняти роботу, яка за них виконувалася, чи відмовитися від цього. Мати Тереза якось сказала, що “самотність і відчуття, що ти нікому не потрібен, є найжахливішим видом бідності”. Думка про те, що ця бідність через самотність—це відчуття непотрібності і віддільності від тих, кого ми любимо—може продовжуватися після цього життя, є дуже гіркою і цьому може зарадити храмова робота.